- Тренажер - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Завдання 1 - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Завдання 2 - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Завдання 3 - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Тестування - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Компоненти ПК - - - - - - - - - - - - - - - - -
- Процес складання ПК
Меню:
Персональний комп'ютер складається, по суті справи, з двох основних елементів. Це сам комп'ютер (системний блок) і пристроїв введення/виведення (монітор, клавіатура, мишка, колонки, принтер і т. д.).
1. системного блоку;
2. материнської плати;
3. процесора;
4. оперативної пам'яті;
5. жорсткого диску;
6. накопичувача флоппі-дисків;
7. оптичного приводу;
8. відеокарти;
9. звукової карти;
Системний блок. (сленг. системник, кейс, корпус, процесор)
функціональний елемент, що захищає внутрішні компоненти компютера від зовнішнього впливу та механічних пошкоджень, підтримує необхідний температурний режим усередині, що екранує електромагнітне випромінювання, що створюються внутрішніми компонентами і є основою для подальшого розширення системи. Системні блоки масово виготовляють заводським способом із деталей на основі сталі, алюмінію та пластику. Для творчої творчості використовуються такі матеріали, як деревина або органічне скло.
Материнська плата(англ. motherboard, MB, також використовується назва англ. mainboard — головна плата; сленг. мама, мати, материнка)
складна багатошарова друкована плата, де встановлюються основні компоненти персонального комп'ютера чи сервера початкового рівня (центральний процесор, контролер оперативної пам'яті і власне ОЗУ,завантажувальне ПЗУ, контролери базових інтерфейсів введення-виводу). Саме материнська плата поєднує та координує роботу таких різних за своєю сутністю та функціональністю комплектуючих, як процесор, оперативна пам'ять, плати розширення та всілякі накопичувачі. Основні компоненти системної плати, які можна побачити на фото:
1. Процесорне гніздо.
2. Роз'єми для оперативної пам'яті.
3. Інтерфейси шини PCI.
4. Мікросхема системної логіки (чіпсет).
5. Інтерфейси для підключення жорстких дисків та накопичувачів CD або DVD дисків.
6. Інтерфейси для підключення FDD.
7. Блок портів введення/виводу.
Процесор.(ЦП, або центральний процесорний пристрій — ЦПУ; англ. central processing unit, CPU, дослівно - центральний обробний пристрій)
електронний блок або мікросхема - виконавець машинних інструкцій (коду програм), головна частина апаратного забезпечення комп'ютера або програмованого логічного контролера. Іноді називають мікропроцесором чи просто процесором.
Спочатку термін центральний процесорний пристрій описував спеціалізований клас логічних машин, призначених для виконання складних комп'ютерних програм. Внаслідок досить точної відповідності цього призначення функцій існуючих на той час комп'ютерних процесорів, він був перенесений на самі комп'ютери. Початок застосування терміна та його абревіатури по відношенню до комп'ютерних систем було покладено у 1960-ті роки. Пристрій, архітектура і реалізація процесорів з того часу неодноразово змінювалися, проте їх основні функції залишилися тими ж, що й раніше.
Головними характеристиками ЦПУ є: тактова частота, продуктивність, енергоспоживання, норми літографічного процесу, що використовується при виробництві (для мікропроцесорів) та архітектура.
Ранні ЦП створювалися у вигляді унікальних складових частин для унікальних, і навіть єдиних у своєму роді, комп'ютерних систем. Пізніше від дорогого способу розробки процесорів, призначених для виконання однієї чи кількох вузькоспеціалізованих програм, виробники комп'ютерів перейшли до серійного виготовлення типових класів багатоцільових процесорних пристроїв. Тенденція до стандартизації комп'ютерних комплектуючих зародилася в епоху бурхливого розвитку напівпровідникових елементів, мейнфреймів та мінікомп'ютерів, а з появою інтегральних схем вона стала ще більш популярною. Створення мікросхем дозволило ще більше збільшити складність ЦП із одночасним зменшенням їх фізичних розмірів. Стандартизація та мініатюризація процесорів призвели до глибокого проникнення заснованих на них цифрових пристроїв у повсякденне життя людини. Сучасні процесори можна знайти не тільки в таких високотехнологічних пристроях, як комп'ютери, але і в автомобілях, калькуляторах, мобільних телефонах і навіть дитячих іграшках. Найчастіше вони представлені мікроконтролерами, де крім обчислювального пристрою на кристалі розташовані додаткові компоненти (пам'ять програм та даних, інтерфейси, порти вводу/виводу, таймери та ін.). Сучасні обчислювальні можливості мікроконтролера можна порівняти з процесорами персональних ЕОМ десятирічної давності, а частіше навіть значно перевершують їх показники.
Оперативна пам'ять (англ. Random Access Memory, пам'ять з довільним доступом; комп. жарг. Пам'ять)
енергозалежна частина системи комп'ютерної пам'яті, в якій тимчасово зберігаються дані та команди, необхідні процесору для виконання ним операції. Обов'язковою умовою є адресованість (кожне машинне слово має індивідуальну адресу) пам'яті.
Обмін даними між процесором та оперативною пам'яттю проводиться:
безпосередньо,
або через надшвидку пам'ять, 0-го рівня – регістри в АЛУ, або за наявності кеша – через нього.
Дані, що містяться в оперативній пам'яті, доступні тільки тоді, коли на модулі пам'яті подається напруга, тобто, комп'ютер увімкнено. Зникнення на модулях пам'яті живлення, навіть короткочасне, призводить до спотворення чи повного пропадання вмісту ОЗУ.
Енергозберігаючі режими роботи материнської плати комп'ютера дозволяють переводити його в режим сну, що значно скорочує рівень споживання комп'ютером електроенергії. Для збереження вмісту ОЗУ в такому випадку застосовують запис вмісту оперативної пам'яті в спеціальний файл (в системі Windows XP він називається hiberfil.sys)
У будь-якому випадку, оперативна пам'ять містить дані операційної системи та запущених виконання програм, тому від обсягу оперативної пам'яті залежить кількість завдань, які одночасно може виконувати комп'ютер.
Жорсткий диск (англ. hard (magnetic) disk drive, HDD, HMDD).
жорсткий диск, у комп'ютерному сленгу «вінче́стер» — запам'ятовуючий пристрій (пристрій зберіганняінформації)довільного доступу, заснований на принципі магнітного запису. Є основним накопичувачем даних у більшості комп'ютерів.
На відміну від "гнучкого" диска (дискети), інформація в НЖМД записується на жорсткі (алюмінієві або скляні) пластини, вкриті шаром феромагнітного матеріалу, найчастіше двоокису хрому - магнітні диски. У НЖМД використовується одна або кілька пластин однієї осі. Зчитувальні голівки в робочому режимі не стосуються поверхні пластин завдяки прошарку потоку повітря, що набігає, що утворюється у поверхні при швидкому обертанні. Відстань між головкою та диском становить кілька нанометрів (у сучасних дисках близько 10 нм[1]), а відсутність механічного контакту забезпечує тривалий термін служби пристрою. При відсутності обертів дисків головки знаходяться біля шпинделя або поза диском у безпечній зоні, де виключено їхній нештатний контакт з поверхнею дисків.
Також, на відміну від гнучкого диска, носій інформації зазвичай поєднують з накопичувачем, приводом та блоком електроніки. Такі жорсткі диски часто використовуються як незнімний носій інформації.
Флоппі – дисковод (FDD Floppy Disk Driver).
Дисковод, призначений до роботи з дискетами.
Диске́та (Floppy disk) — портативний носій інформації, використовується для багаторазового запису та зберігання даних, що є поміщеним у захисний пластиковий корпус диском, покритим феромагнітним шаром. Для читання дискет використовується дисковод.